Генії не падають з неба,
вони повинні мати можливість
отримати освіту й мати умови для
розвитку.
А. Бебель

Кожен із нас переконаний, що усі діти мають творчий потенціал. Знайти ці здібності й обдарування, створити умови для їх розвитку – основне завдання для вчителя. У державній національній програмі «Освіта. ХХІ століття» зазначено, що головною метою виховання молоді є набуття соціального досвіду, формування високоосвіченого громадянина. Враховуючи особливості села Пістинь, матеріально-технічну базу та потенціал педагогічного колективу школи, обираються напрямки діяльності школи на період 2015 – 2020 років.

Соціальний запит на освіту - це відобра­ження інтересів тих сторін, чиї потреби задо­вольняються в процесі діяльності освітнього за­кладу.

Вивчаючи соціальні очікування по відно­шенню до школи, ми виділили суб’єкти, які беруть участь у формуванні соціального запиту до нашої школи:

• держава (Міністерство освіти і науки Украї­ни, департамент управління освіти і на­уки Івано-Франківської області, відділ освіти Косівської районної ради, які формулю­ють свій запит у вигляді різноманітних до­кументів, що визначають державну політику у сфері освіти);

• учні;

• батьки;

• педагогічний колектив.

Держава до числа пріоритетів удоскона­лення системи шкільної освіти відносить такі напрямки:

• розвиток в учнів потреби в компетентності, бажання вчитися впродовж усього життя, прагнення до самонавчання та самовдоско­налення;

• забезпечення набуття учнями компетенцій, які дадуть людині можливість реалізувати свої власні права;

• виховання соціально активної та соціально мобільної особистості;

• оптимізація освітнього процесу з метою збе­реження фізичного, психічного та духовного здоров’я школярів;

• посилення значущості суспільно-гуманітарного циклу дисциплін, які спри­яють формуванню духовності, активній гро­мадянській позиції особистості, її інтеграції у світову культуру;

• забезпечення умов для розвитку та станов­лення особистості кожної дитини, виявлен­ня та реалізація потенційних можливостей кожної дитини;

• удосконалення системи оцінювання навчаль­них досягнень учнів на всіх ступенях на­вчання та державної системи оцінки якості освіти;

• інформатизація освітньої практики, форму­вання функціональної інформаційної грамот­ності випускників як основи інформаційної культури особистості.

Аналіз вищезазначених напрямків показує, що вони є актуальні та мають попит і в учасни­ків навчально-виховного процесу нашої школи (у вчителів, учнів та батьків).

Батькам учнів потрібно, щоб школа забез­печила:

• можливість отримання якісної загальної та повної освіти;

• якісну підготовку школярів до вступу до за­кладів вищої, та середньої про­фесійної освіти;

• цікаве дозвілля дітей; а також, щоб були створені умови для задоволення різноманіт­них інтересів і потреб учнів та розвитку зді­бностей школярів;

• формування інформаційної грамотності та оволодіння сучасними інформаційними технологіями;

• збереження та зміцнення здоров’я дітей.

Учням потрібно, щоб у школі:

• було цікаво вчитися;

• були в наявності комфортні психолого-педагогічні й матеріальні умови для успішної навчальної діяльності, спілкування, самореалізації;

• була можливість отримати якісну середню освіту та початкову професійну підготовку;

• були умови для опанування сучасними ін­формаційними технологіями.

Педагоги очікують:

• створення в школі комфортних психолого – педагогічних і матеріальних умов для здій­снення професійної діяльності;

• покращення матеріально – технічного забез­печення освітнього процесу;

• створення умов для творчої самореалізації в професійній діяльності.

КОНЦЕПЦІЯРОЗВИТКУШКОЛИ

1. Обґрунтуванняконцептуальноїідеї розвиткушколи

Освіта сьогодні перебуває під глибоким впли­вом змін у сучасному суспільстві. Так, впродовж останніх десятиліть у багатьох країнах світу та в Україні відбувалася зміна суспільної парадиг­ми – від технократичної до індустріальної, від індустріальної до інформаційної. На роз­виток освіти впливають суспільні інтеграційні процеси, які відбуваються останнім часом, такі напрями розвитку суспільства, як глобалізація, демократизація, євроінтеграція, створення єдиного інформаційного простору тощо. Ці зміни відбувалися такими темпами, що привели до потреби негай­ного перегляду та реформування освіти на всіх рівнях, оскільки існуючі системи не повністю відповідали запитам та потребували переорієнтації.

Орієнтуючись на сучасний ринок праці, освіта до пріоритетів сьогодення відносить умін­ня оперувати такими технологіями та знан­нями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства, підготовлять молодь до нових ро­лей у цьому суспільстві. Саме тому важливим сьогодні є не тільки вміння оперувати власни­ми знаннями, а й бути готовим змінюватися та пристосовуватися до нових потреб ринку праці, оперувати та управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, на­вчатись упродовж життя.

Які ж очікування стоять сьогодні перед українською школою? Завдання, що проголо­шені в стратегічному документі освіти, спрямо­вані на перехід системи освіти на новий тип гуманістично-інноваційної освіти, її конкурен­тоспроможність у європейському та світово­му освітньому просторі, формуванні поколін­ня молоді, що буде захищеним на мобільному ринку праці, здатним робити особистісний духовно – світоглядний вибір, матиме необхідні знання, навички та компетентності для ін­теграції в суспільство на різних рівнях, буде здатним до навчання впродовж життя. Такі позиції потребують від сьогоднішньої школи особливих підходів до оновлення змісту осві­ти та застосування нових педагогічних підхо­дів до навчання, упровадження інформаційних та комунікаційних технологій, які модернізують процеси в будь – якій галузі суспільства. Оче­видно, що освіта потребує збалансування всіх чинників.

Сучасна парадигма освіти орієнтує школу на реалізацію особистісно орієнтованого навчан­ня. Метою шкільної освіти є розвиток та вихо­вання людини, здатної впливати на особистісну освітню траєкторію, здатну при цьому порівню­вати її з національними та загальнолюдськими досягненнями.

Навчання й передавання знань має сенс тільки в незмінному середовищі. Але сучасна людина живе в середовищі, яке безперервно змі­нюється.

Ми зіштовхнулися з абсолютно новою ситу­ацією в освіті, де метою освіти, якщо ми праг­немо вижити, стає сприяння учінню. Єдиний, хто освічується, це той, хто навчився вчитися, хто здатен адаптуватися й змінюватися, хто зро­зумів, що ніяке знання не надійне, що тільки процес пошуку знань дає основу для впевненості. Опора на процес зміни, більш ніж на статичне знання, є єдиним, що має якийсь сенс як мета освіти в сучасному світі. І ініціювання такого учіння засновано на позиційних особливостях особистісних взаємин.

Треба перетворити навчальну класну групу з тих, кого навчають, на співтовариство тих, хто вчиться, тоді активність та ентузіазм кожного будуть майже неймовірними. Треба звільнити цікавість, дозволити особистостям просуватися вільно, у нових напрямах, продиктованих їхніми особистими інтересами; дати волю допитливості; створити підґрунтя для сумніву та досліджен­ня; усвідомити, що знання перебуває з процесі зміни.

Для досягнення нових цілей освіти школа обрала для себе стратегічну ідею - розви­ток соціальної компетентності школярів, яка є основою універсальної, здатної до динаміч­ного розвитку особистості. Для формування навичок соціальної компетентності необхідно, на наш погляд, створити умови для розвитку основних трьох складових соціальної компе­тентності:

- інтелектуальної компетентності (уміння та навички, які формуються в учнів у процесі предметного розуміння, спонука­ють до появи високого рівня «особистісного знання» й використовуються для розв’язання нестандартних ситуацій);

- ситуативного са­мовизначення (уміння робити відповідальний вибір на підставі особистих якостей, здібнос­тей та задатків);

- культури співвіднесення (системи діалогічного сприйняття ціннісних позицій, коли учень у змозі виділити та сфор­мувати особисту ціннісну позицію та співвід­нести її з позиціями інших і знайти опти­мальне рішення).

Педагог повинен вступити в особливі вза­ємовідносини з учнем, які засновані на розу­мінні його головних інтересів, рівня розвитку та актуального стану.

2. Паспорт Програми розвитку школи

Назва програми Програма розвитку загальноосвітньої школи І - III ступе­нів с. Пістинь Косівського району Івано-Франківської області до 2020 року
Розробники програми Директор школи: Лаврук Василь Миколайович, творчий колектив педагогів шко­ли
Підстава для розробки програми · Закон України «Про освіту»; · Закон України «Про загальну середню освіту»; · Закон України «Про позашкільну освіту»; · Закон України «Про дошкільну освіту»; · Указ Президента України № 1013 від 4 липня 2005 року «Про не­ відкладні заходи щодо забезпечен­ня функціонування та розвитку освіти в Україні»; · Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті · Національна стратегія розвитку освіти до 2021 року.
Мета програми · Подальший розвиток школи; · Переведення школи в режим стратегічного планування.
Період та етапи Реалізації програми Програма реалізується в період 2015-2020 рр. за такими етапами: • етап 1 (2014-2015 рр.) - пошуково-організаційний. 1) Роз­робка тексту програми, її обго­ворення та експертиза на різних рівнях, затвердження кінцевого варіанту програми. 2) Ознайомлення з програмою педагогічного колек­тиву, батьків та учнів школи; • етап 2 (2015-2016 рр.) - теоретичний. 1) Проведення уточнюючої комплексної діагностики, яка не­обхідна для визначення умов реалізації програми розвитку школи . 2) Формування та планування діяль­ності творчих груп щодо реалізації окремих проектів програми розвитку школи. Забезпечення необхідними ресурсами для реалізації основного етапу програми; • етап 3 (2016-2019 рр.) - практичний. 1) Реалізація основних цільових проектів програми роз­витку школи. 2) Проведення проміж­ного контролю, експертиза реалі­зації проектів; 3) Експертиза школи. • етап 4 (2019-2020 рр.) - ана­літичний (узагальнюючий). 1) Під­ведення підсумків та наукове осмислення результатів реалізації програми на семінарах та конфе­ренціях, узагальнення досвіду. 2) Постановка нових стратегічних завдань розвитку освітньої системи школи, підготовка тексту нової програми розвитку школи.
Завдання програми • Забезпечення подальшого розвитку школи, як повноцінного освітнього простору для навчання, виховання і розвитку учнів з максимальним урахуванням при цьому їх природних особливостей та обдаровань; • створення в школі такого мікроклімату, щоб дитина почувала себе як вдома, щоб вона відчувала, що її люблять, про неї дбають, бажають їй добра; • виховання в дітей шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, національних цінностей українського народу; • співпраця школи, батьків та громадськості села, залучення їх до всіх подій шкільного життя, поширення серед них педагогічних та психологічних знань, прийняття спільних рішень. • створення безпечних і комфортних умов для працівників навчального закладу; • зміцнення матеріально – технічної бази школи.
Джерела фінансування, необхідні для реалізації програми • Районний бюджет; • позабюджетні спонсорські кошти.

3. Місія, метаізавданнярозвитку школи.

Пріоритетнінапрямки роботишколи.

Основнімеханізми їїдосягнення

Місія школи

Ми хочемо побудувати школу , школу рівних можливостей для всіх; школу, у якій навчаються поряд обдаровані діти та звичайні; школу, яка буде намагатися надати можливостей для розвитку кожній дитині та роз­винути її так, щоб вона була успішною в житті. Тобто щоб дитина, навчаючись у школі, змогла набути всі життєві компетенції в тому обсязі, у якому вони їй потрібні для її успішного становлення. Життєва компетентність є цілісним утворенням, яке становить системну властивість усієї особистості, характеризує її здатність збе­рігати й розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішува­ти складні життєві проблеми. Причому одні­єю з найважливіших компетенцій особистості є життєтворча компетенція, яка полягає в її здатності самостійно, свідомо й творчо проекту­вати і здійснювати власне життя.

Сучасний підхід до стратегії розвитку освіти наголошує, що якість освіти є найефективнішим засобом для задоволення освітніх потреб суспіль­ства, сім’ї, дитини. Якість оцінюється мораль­ними та ринковими категоріями, це не тільки якість кінцевих результатів, але й усіх проце­сів, які впливають на кінцевий результат. Тому управління нашою школою буде зосереджуватися на управлінні якістю освіти. А це співвіднесення результатів роботи школи з метою, яку колектив школи поставив перед собою.

Даний етап розвитку України визначений складним пошуком нового світорозуміння. Триває процес переоцінки цінностей, долання сте­реотипів, які заважають по-новому подивитися на проблеми становлення людини як суб’єкта життєтворчості, спроможного виробити свій жит­тєвий проект, відповідально ставитися до життя.

Саме виховання компетентної, відпові­дальної за своє життя людини і буде головним завданням нашої школи.

Ми можемо виділити такі домінанти компетентнісного підходу до освіти в нашій школі:

1. Школа має бути простором життя учня – життєтворча спрямованість навчально-виховного процесу;

2. Переорієнтація на самореалізацію особис­тості;

3. Діяльнісна спрямованість - знання є ін­струментом розв’язання життєвих та професійних завдань;

4. Самонавчання та самовиховання - осо­бистість повинна не лише споживати готове знання, а бути здатною самостійно визна­чати, шукати й опрацьовувати інформацію;

5. Партнерство вчителів та учнів - учителі та учні несуть спільну відповідальність за жит­тєві результати навчально - виховного процесу;

6. Варіативність у реалізації освітніх цілей;

7. Індивідуалізація - школа повинна врахову­вати й спиратися на особистісний потенціал учня. Розробка й упровадження індивідуаль­них життєвих траєкторій, індивідуальних програм розвитку та саморозвитку.

Компетентне ставлення особистості до жит­тя означає потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності; усвідомлення, організацію свого психологічного часу, життєвого шляху, особистісного розвитку; проблемне бачення свого життя; осмислене розв’язання міжособистісних суперечностей; здатність до об’єктивної оцінки рівнів, сфер і меж поширення своєї життєвої активності; усвідомлену й адекватну оцінку ре­зультатів своєї життєдіяльності; високу культуру споживання; відповідальне ставлення до свого життя, здоров’я; культуру фізичного розвитку; філософське, етичне осмислення свого життя.

Освіта відіграє важливу роль у попередженні учня про прірви, небезпеки життя. У цьому пла­ні вона набуває випереджувального й попереджу­вального характеру. Школа повинна допомогти дитині вижити в нестабільному суспільстві, ви­робити захисні механізми, навчити самостійно вирішувати життєві проблеми.

За умов трансформації українського суспіль­ства особливої значущості набувають питання формування молодою людиною нових життєвих стратегій, компетентності, конкурентоспромож­ності, посилення гнучкості та мобільності соці­альної поведінки.

Входження молодих поколінь у відкрите сус­пільство актуалізує роль життєвої компетентнос­ті вихованців.

Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві й соціальні ролі, випускник шко­ли має володіти певними якостями, уміннями:

• бути гнучким, мобільним, конкуренто­здатним, уміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;

• критично мислити;

• використовувати знання як інструмент для розв’язання життєвих проблем;

• генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність;

• володіти комунікативною культурою, уміти працювати в команді;

• уміти запобігати будь-яким конфліктним ситуаціям та виходити з них у разі виник­нення;

• цілеспрямовано використовувати свій потен­ціал як для самореалізації в професійному й особистісному плані, так і в інтересах сус­пільства, держави;

• уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку й самовдос­коналення;

• бережливо ставитися до свого здоров’я і здоров’я інших як найвищої цінності;

• бути здатним до вибору численних альтер­натив, що пропонує сучасне життя.

Таким чином, статус людини в суспільстві залежить від неї самої.

Важливо, на наш погляд, зосередити зусил­ля на:

• виявленні умов ефективного формування в учнівської молоді життєвої компетентності;

• забезпеченні комфортних умов для інтелек­туального розвитку учнів;

• задоволенні індивідуальних освітніх запитів учнів за допомогою варіативної складової навчального плану та апробації додаткових курсів за вибором учнів;

• визначенні ключових компетентностей для різних сфер життєдіяльності особистості;

• розробці моделей розвитку життєвої компетентності учнів;

• налагодженні нової системи гуманних сто­сунків і комунікацій між різними суб’єктами освітнього процесу і зовнішнього середовища;

• обґрунтуванні оптимальних технологій, що сприяють оволодінню компетентністю, роз­ширюють можливості компетентнісного ви­бору особистістю життєвого шляху;

• обробці, апробації й упровадженні модульних програм розвитку життєвої компетентності;

• проектуванні та поетапній апробації компетентнісно зорієнтованого освітнього просто­ру, спрямованого на становлення особистості як суб’єкта життя;

• перебудові освітнього простору на діагнос­тичній основі, апробації інструментарію для оцінки рівня досягнень з різних параметрів життєвої компетентності;

• апробації програмно – цільового, мотивацій­ного управління навчально-виховним про­цесом;

• розвитку інтерактивних технологій, підви­щенні інноваційної культури педагогічних кадрів.

Стратегічна мета розвитку школи: створен­ня умов для отримання кожним учнем того рівня освіти, який відповідає його здібностям та індивідуальним особливостям; розвиток інтелектуальної, емоційної сфери дитини, формування його цінніс­них орієнтирів, прищеплення навичок соціальної компетентності через включення кожного школяра в систему ранньої предметної орієнтації, професійного самовизначення, профільного навчання.

Для досягнення цієї мети необхідно роз­в’язати такі завдання:

1. Створити ефективну, постійно діючу систему безперервної освіти педагогів;

2. Створити механізм самопроектування шко­лою своєї життєдіяльності;

3. Отпимізувати систему пси­хологічного супроводу навчально-виховного процесу в школі, створити умови для фізич­ного розвитку особистості, для пропаганди здорового способу життя;

4. Розробити ефективний механізм співвідне­сення цілей та наступності між ступенями освіти: дошкільна та початкова, початко­ва та основна, основна та середня, середня та вища;

5. Створити комплекс умов духовно – творчого розвитку особистості кожного учня на осно­ві вивчення духовних цінностей української культури;

6. Оптимізувати систему дидактичного та матеріально-технічного забезпечення навчального процесу;

7. Продовжити роботу щодо диференціації освіти, створивши умови для формування індивідуальних освітніх маршрутів учнів школи в умовах допрофільної та профільної освіти;

8. Створити умови для встановлення міцних зв’язків між системою основної та додат­кової освіти, намагаючись розробити нові освітні програми на інтегративній основі;

9. Розробити систему активного включення сім’ї в процес самовизначення, самореалізації учнів;

10.Сформувати орієнтацію учнів на духовний розвиток та самовдосконалення;

11.Сприяти розвитку особистості, яка самостій­но навчається раціональних прийомів опа­нування знань, наукової інформації.

Стратегії діяльності:

1. Упровадження маркетингового управлін­ня з метою оптимізації відносин школи з об’єктами зовнішнього середовища;

2. Оволодіння технологією моделювання різ­номанітних відносин у загальношкільному колективі:

2.1. Гуманізація міжособистісних стосунків педагогів та дітей як рушійної сили освітнього процесу;

2.2. Оптимізація суб’єкт - суб’єктних відносин між педагогами;

Підвищення ефективності суб’єкт - суб’єктної взаємодії педагогів і батьків;

2.3. Удосконалення стосунків між учнями;

2.4. Педагогічне керівництво самовихован­ням - специфічним типом внутрішніх взаємовідносин;

3. Реалізація системи безперервних базових та додаткових освітніх послуг з метою роз­витку потенційних можливостей особистості;

4. Система роботи над творчим, моральним розвитком особистості та турботи про здоров’я учнів;

5. Модернізація моделі методичної служби для ефективної реалізації проекту - концепції розвитку школи;

6. Реалізація системи професійного самовиз­начення випускників школи;

7. Створення портфоліо учня, учителя.

4. Структураорганізаціїнавчально-виховногопроцесунатрьохступенях навчання

У проектуванні й реалізації стратегічних на­прямків розвитку за ступенями освіти ми пропонуємо йти, у першу чергу, «від учня», тобто декларувати та втілювати на практиці ідеї, які відображають відношення школярів до своєї осо­бистої участі в освітньому процесі. Метою будь-якої освітньої системи є створення умов, які забезпечують досягнення учнем відповідного рів­ня освіти. Ми будемо це розуміти не тільки як оволодіння відповідними знаннями та вміннями, а і як формування стійких особистісних якостей учнів, необхідних їм в освітньому процесі та піс­ля випуску зі школи впродовж усього життя.

Початкова школа

Поряд із традиційними цілями освітнього процесу на цьому ступені навчання - формуван­ня базових знань, умінь та навичок - проголошується мета розвитку пізнавальної мотивації учня та розвитку його життєвих навичок.

Призначення початкової школи полягатиме в становленні життєвих навичок особис­тості учня. Навчально-виховний процес, який відбувається в 1 - 4-х класах, має два основні завдання:

• по-перше, це включення дитини до шкіль­ного життя, її інтеграція до виховного про­стору школи;

• по-друге, це розвиток життєвих навичок учня.

Реалізація першого завдання передбачає:

• надання допомоги педагогічно занедбаним дітям;

• заохочення до навчання дітей, які не ви­являють зацікавленості в ньому.

Реалізація другого завдання полягає у фор­муванні життєвих навичок - різноманітного спектру простих умінь, без яких успішна й на­віть нормальна життєдіяльність людини є не­можливою.

Виходячи зі структури життєвої компетент­ності, ми пропонуємо таку структуру життєвих навичок (за І. Г. Єрмаковим):

1. Життєві навички, пов’язані з основами життєтворчої компетенції, - це нави­чки набуття соціального досвіду, творчого самовираження, елементарного планування власної діяльності. Однак основними життє­вими навичками, які потрібно сформувати в цей період, є ціннісне ставлення дитини до власної життєдіяльності. Воно включає розуміння дитиною важливості своїх учин­ків, їх впливу на її життя;

2. Життєві навички, пов’язані з основами життєздатних компетенцій, - це нави­чки здорового способу життя, безпеки життєдіяльності, організації корисного дозвілля та активного відпочинку;

3. Життєві навички, пов’язані з основа­ми компетенції вчитися, - формування в учня здатності та готовності вчитися, ба­жання й уміння здійснювати учнівську ді­яльність;

4. Життєві навички, пов’язані з основами соціальної компетенції, - це навички, які формуються в процесі набуття життєвого до­свіду, системи цінностей суспільства. Важ­ливим є оволодіння навичками поведінки в соціальному середовищі, сприйняття та за­своєння соціальних норм, традицій, стандар­тів поведінки;

5. Життєві навички, пов’язані з основами ко­мунікативної компетенції, - це навички, пов'язані зі здатностями обмінюватися з ін­шими людьми інформацією, установлювати та підтримувати дружні стосунки з іншими людьми, правильно розуміти їх емоційний стан;

6. Життєві навички, пов’язані з основами інформаційної компетенції, - це навички, які полягають у спроможності дитини при­ймати та передавати інформацію;

7. Життєві навички, пов’язані з основами трудової компетенції, - це навички ро­боти ручними знаряддями праці, навички безпечної роботи з інструментами та формування шанобливого, ціннісного ставлення до праці інших людей.

Основне завдання початкової ніколи - створити умови, які допоможуть дитині, яка починає свій освітній шлях, повірити в те, що навчання може й повинно бути для неї успішним, цікавим та привабливим. Виконання цього завдання стане можливим тільки тоді, коли вдасться сформувати позитивне, радісне відношення дитини до:

• шкільних будівель в цілому (оформлення, комфорт, організація навчального, ігрового та побутового простору);

• приміщення свого класу (унікальна, ком­фортна естетика й стиль);

• працюючих у школі дорослих (професійно - особистісні якості, стиль поведінки, спілку­вання та зовнішній вигляд);

• однокласників та інших учнів початкової школи (безконфліктність взаємовідносин, розвиток шкільного та позашкільного спіл­кування та дружніх зв’язків);

• змісту навчальної діяльності (доступність, розвиваючий характер, глибина в поєднанні з яскравим представленням матеріалу, різ­номанітність);

• власних результатів навчальної та поза­шкільної діяльності, які дає школа (різнобічність системи оцінки знань, орієнтація на успіх, розвиток позитивної самооцінки, допомога в пошуку радісних почуттів від самого перебування в школі та процесу на­вчання в ній).

Виконати ці завдання можна, якщо в освіт­ньому процесі міститься:

• опора на властиву дитині цікавість та роз­виток її засобами пізнавальної діяльності;

• використання гри як одного з найбільш привабливих для молодшого школяра виду Діяльності в навчальному процесі та поза­шкільних заняттях;

• спілкування з друзями – однокласниками, ці­кавими педагогами-дорослими, старшокласниками-асистентами вчителів;

• успішна взаємодія вчителів з батьками;

• рання діагностика й профілактика навчаль­них та поведінкових відхилень у молодших школярів;

• виявлення та індивідуальний супровід об­дарованих дітей;

• створення в душі дитини образу «затишної та доброї школи»;

• зниження й компенсація навчальних труд­нощів і стресів.

На першому ступені пропонуються такі освіт­ні програми: розвиваюче навчання за системою В. В. Давидова, традиційне навчання. Наявність різ­них систем навчання пов'язано з особливос­тями розвитку молодших школярів: класична система забезпечує по закінченні початкової школи достатню навчальну базу дітям, які мають недостатній рівень підготовки до шко­ли, а інші на основі бажання та можливостей самої дитини та її батьків обирають систему розвиваючого навчання (глибоке занурення в понятійну роботу з теоретичним матеріалом) або навчання з деяким розширенням основних предметних знань. Система додаткової освіти буде складатися з роботи предметних гуртків, дослідницької діяльності (проекти) та вивчення додаткових курсів (з основ комп’ютерної грамотності, з риторики, з логіки, з основ каліграфії та вивчення основ економіки).

Основна школа (5 – 9 класи)

Навчання в 5 – 9 класах школи має власні завдання щодо розвитку життєвої компетентнос­ті учня.

По-перше, це консолідація розвинених жит­тєвих навичок. По-друге, це розвиток функці­ональної грамотності учня шляхом формуван­ня функціональних компетенцій та пов’язаних з ними здатностей:

• здатність працювати з текстами;

• графічна грамотність;

• здатність до конструктивного спілкування;

• рефлективність, культура мислення;

• трудові навички, елементарна технологічна грамотність;

• здатність до самопізнання, самовиховання.

Основна школа (5 – 7 класи)

Рання предметна орієнтація

Метою цього етапу є формування бази для вибору напряму подальшої спеціалізації освіти та рівня вивчення окремих предметів. Це обу­мовлено тим, що кожна людина в житті до­сягає значних вершин тільки в окремій сфе­рі, пов’язаній з вивченням означеної кількості предметів. І дитина в цьому віці вже здатна ви­
значитися з тим чи іншим переліком напрямів свого майбутнього професійного розвитку й у по­ дальшому свого професійного становлення.

Наше завдання - допомогти дитині визначи­тися за напрямками, дати їй змогу себе випробу­вати в різних сферах (гуманітарній, суспільно - гуманітарній, природничо - технологічний, технічній, природничій та ін.), запропонувати ці сфери, навчити в них розумітися. При цьо­му учням буде запропоновано три рівня (на їх вибір) вивчення кожного навчального предмету: загальнокультурний, загальноосвітній та про­фільний. Тим самим ми зможемо підвищити внутрішню мотивацію до навчання кожної ди­тини.

На перший план ставиться завдання форму­вання цінностей у структурі особистості дитини, зокрема значущості загальної культури та інте­лектуального розвитку для самореалізації в со­ціумі. Для розв’язання цього завдання важливим є розвиток предметного розуміння школярів, яке в подальшому дозволить кожній дитині знайти ту предметну сферу, у якій вона може найбільш яскраво проявитися і яка відповідає її індивіду­альним якостям, характеристикам, схильностям та задаткам.

На цьому ступені вводяться в систему до­даткової освіти предмети розвиваючого циклу, а також починає працювати система предмет­них та педагогічних майстерень для поглиблен­ня знань з того чи іншого предмету, причому, чим старше стає дитина, тим більше видів ді­яльності вона може засвоїти за своїм вибором і більш чітко накреслюються зв’язки розви­ваючих предметів з дисциплінами подальшої спеціалізації.

Особливістю організації навчально-виховного процесу на цьому етапі розвитку дитини є надання їй можливості про­тягом навчального року змінити перелік розви­ваючих спецкурсів, переходу з однієї предметної майстерні до іншої, що ставить учня в ситуацію вибору, розвиваючи в нього здібності до самовиз­начення, до прийняття відповідальних рішень. Передбачається, що учні при переході до восьмого класу вже будуть мати досвід робо­ти в умовах вибору, тобто в них на первинному рівні вже сформуються навички самовизначен­ня, вони зможуть обґрунтувати своє відношення до різних предметних сфер, зробити свідомий вибір подальшого профілю навчання або продо­вжити навчання в класі з універсальними під­ходами до організації навчально-виховного.

Продовжуючи цілі початкової школи, осно­вним завданням середньої школи є створення таких умов, які дозволять допомогти учню за­своїти «технології успіху та досягнень», при цьому зберігаючи загальну емоційно-позитивну орієнтацію на школу. Крім того, реалізація даного стратегічного напрямку буде сприяти розвитку в школярів комплексної освітньої мо­тивації, тобто мотивації, основаної не тільки на традиційних мотивах обов’язку, але й мо­тивах корисності (прагматичні) та мотивах задоволення (отримання радісних відчуттів та можливості самореалізації в процесі освіт­ньої діяльності). У подальшому, на старшому ступені навчання, отримані учнями 5 – 7 класів під час навчання навички ефективної навчаль­ної діяльності дозволять їм успішно засвоюва­ти зміст будь – якого профілю навчання та усві­домлено проектувати свої майбутні професійні й освітні орієнтири.

Умови, які забезпечать успішне виконання даного завдання, такі:

• усвідомлення та прийняття освітніх цілей учнями. Передбачається цілеспрямоване включення учня в процес планування ці­лей і постановки навчальних завдань. Для цього треба змінити саму мову, якою сьогод­ні формулюються дидактичні та загально - педагогічні цілі, зробити її доступною для учнів і батьків;

• розвиток в учнів системи цінностей у сфері освітньої діяльності. Розвиток цієї системи стає можливим, якщо спиратися на такі ка­тегорії, як престижність високих освітніх результатів та особистих досягнень, орієнта­ція на пізнання як безумовну цінність для сучасної культурної людини, яка хоче до­сягти більшого;

• засвоєння школярами ефективних «техно­логій успіху та досягнень». Цілеспрямоване навчання школярів таких умінь і навичок, як оперування методами та прийомами за­своєння нового, орієнтація в широкому ін­формаційному просторі, аналіз особистих на­вчальних труднощів, проектування ресурсів для їх подолання та профілактики;

• розвиток в учнів навичок освітньої рефлексії та потреби в ній, навчання їх методів само­оцінки й самоконтролю;

• розширення спектру видів освітньої діяль­ності. Широке використання завдань до­слідницького, проблемного, розвиваючого, творчого характеру в навчальному процесі на уроці та самостійній позаурочній діяль­ності буде сприяти розвитку загальної на­вчальної культури учня;

• орієнтація учнів на ініціативний пошук ін­дивідуальних та колективних форм участі в пізнавальній та загально-розвиваючій ді­яльності. Організація предметних тижнів, навчальних конференцій, ведення спец­курсів та семінарів з розвитку загально – навчальних навичок будуть сприяти тому, що кожен учень зможе взяти участь у створенні своєї особистої освітньої тра­єкторії.

Побудована таким чином освітня програма повинна привести до того, що:

• кожен учень школи зможе задовольнити свої освітні потреби та реалізувати виявлені в по­чатковій школі здібності як самостійно, так і в процесі співпраці з педагогами;

• у школі буде створено комфортний, особистісно орієнтований простір, побудований на спільних для вчителів та учнів цінностях та пріоритетах.

Основна школа (8 – 9 класи)

Профільне самовизначення

Метою цього етапу є рання спеціалізація за обраним напрямком навчання та створен­ня класів допрофільної підготовки (за гума­нітарним або технологічним напрямком) або продовження процесу самовизначення в різних предметних сферах в умовах навчання в за­гальноосвітніх класах. Головним напрямком роботи з учнями стає формування первинної профільної орієнтації, удосконалення навичок самостійної інтелектуальної діяльності, поча­ток становлення світоглядної позиції особис­тості. На рівні 8 – 9 класів учні на базі ци­клу предметів мають можливість формувати свою індивідуальну освітню стратегію в системі різнорівневого викладання даних курсів.

На даному етапі організації навчально-виховного процесу особливо важливе значення надається роботі предметних та проектних майстерень, бо досвід учнів, який вони зможуть набути в проектній діяльності, дозволяє вести навчання на високому рівні са­мостійності, використовуючи предметні майстер­ні для включення школярів не тільки в процес пізнавальної діяльності, але й у процеси по­шукової, дослідницької, проектної роботи з на­вчальним матеріалом, поєднуючи таким чином класно-урочну систему з діяльністю предметних майстерень.

Призначення основної школи - розвиток функціональної грамотності учня, функціональ­них компетенцій, створення умов успішної жит­тєдіяльності в суспільстві.

Старша школа (10 – 11 класи)

Профільне навчання

До моменту закінчення школи старшоклас­ник має підійти психологічно готовим до вступу в доросле життя. Це зумовлює наявність потреб та здібностей, які допоможуть учням реалізува­тися в житті.

Метою педагогічного процесу на даному ета­пі є завершення середньої освіти на базі профіль­ного навчання з наданням можливості побудови індивідуальної освітньої та професійної стратегії учня на основі його ціннісної позиції.

Головним методологічним принципом по­будови навчання на цьому ступені є системний підхід до формування й розвитку предметної (змістовної) та професійної (практичної, дослід­ницької, проектної) сфер діяльності учня через розвиток міжпредметних зв’язків та загальних принципів побудови наукового знання. Це буде спонукати до формування професійного само­визначення кожної дитини.

Пропонується запрошення до викладання спеціалістів різних профілів, також усе більше будуть використовуватися такі форми викладан­ня, як лекція, семінар, практикум, лабораторні заняття. Предметні майстерні в більшості сво­їй стають дослідницькими, де старшокласники займаються дослідницькою діяльністю, оволо­дівають навичками захисту проектів, основами самопрезентації.

Ідея усвідомленого й компетентного вибору учнем варіанту допрофільної підготовки та про­фільного навчання важлива з таких причин:

• ми виходимо з того, що одним з найважли­віших результатів шкільної освіти повин­на стати спроможність і готовність учня до прийняття відповідальних життєво важ­ливих рішень;

• ми впевнені, що забезпечити успішність наших випускників у житті й професії ми зможемо, навчивши їх активної взаємодії з іншими, толерантності, здібності вести діалог;

• ми вважаємо, що сучасна школа повинна навчити учня об’єктивно оцінювати себе в поєднанні з постійним пошуком можли­вої самореалізації.

Концепція допрофільної та профільної підготовки будується в логіці компетентнісного підхо­ду, як одного з головних напрямків модернізації сучасної шкільної освіти. Компетентність, тобто готовність і спроможність людини вирішувати життєво важливі завдання, може відтворюва­тися на трьох рівнях: ключовому, базовому та професійному. Саме старша школа може мати відтворення на всіх трьох рівнях, і саме старша школа відповідає за другий рівень, тобто за те, що вже достатньо доросла людина має достатні підстави (інтелектуальні, психологічні, моральні) для того, щоб розв’язати проблеми, які з’являються в процесі життєвого самовиз­начення. Базова компетентність, у свою чергу, складається з трьох аспектів: комунікативного (уміння розв’язувати завдання у сфері комуні­кацій), інформаційно-технологічного (уміння розв’язувати завдання, пов’язані з отриманням, перетворенням інформації), соціально-правового (уміння розв’язувати будь-які завдання у сфері соціально-правових. норм).

Тому призначення старшої школи - оформ­лення життєвого проекту особистості, ста­новлення індивідуально – особистісної технології життєтворчості, орієнтація учня на життєву самовизначеність, майбутню професію, трудову діяльність. Саме старша школа відповідає за до­сягнення учнем рівня професійної компетентнос­ті, саме старша школа повинна підготувати учня до життєвого самовизначення. У зв’язку з цим головним стає питання не про кількість профілів навчання та не про їх формальне змістовне на­повнення, а про те, яким чином той чи інший профіль забезпечує досягнення учнем необхідного рівня базової компетентності та сприяє здійснен­ню ним успішного вибору подальшого освітнього та професійного шляху.

Таким чином, основним напрямком розвитку школи стане реалізація компетентнісного підхо­ду в освітній взаємодії. Тобто це така практика, при якій відбувається засвоєння кожним учнем комплексу знань, умінь та навичок, який до­зволяє учневі розв’язувати життєво значущі за­вдання як у процесі навчання в школі, так і в подальшому житті.

Основними умовами успішного досягнення базової компетентності учнями школи ми вва­жаємо:

• підвищення ефективності уроку як основної можливості діалогу учня та вчителя;

• розвиток системи позаурочних форм освіт­ньої діяльності, зорієнтованих на пошуко­вий, дослідницький, проблемний характер засвоєння змісту освіти;

• реалізацію комплексу форм позашкільної діяльності, які дозволяють забезпечити про­цес активної соціалізації школярів протя­гом усього освітнього маршруту профільної школи;

• орієнтацію педагогів на особисті досягнення учнів в освітній взаємодії;

• забезпечення принципів відкритості й ком­фортності освіти в усіх її аспектах;

• комплексний супровід педагогами, психо­логами та іншими спеціалістами освітнього та професійного вибору школярів.

ПРОГРАМА ВИХОВНОЇ РОБОТИ

РОЗВИТКУ ШКОЛИ

Як новопризначений керівник Пістинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, глибоко усвідомлюю значимість роботи, яку в моєму житті не вперше доводиться виконувати, як управлінець школою, та відповідальність перед громадою села, педагогічними працівниками, батьківським комітетом, які сподіваються на мої знання та вміння а також наштовхнули на прийняття рішення дати згоду : запевнюю, що в першу чергу буду брати до уваги інтереси дитини та вчителя, тобто, першими кроками будуть: об’єднати зусилля вчителів, батьків та сільської громади навколо навчання та виховання основної дійової особи школи та села – дитини, розвитку її творчих здібностей та обдарувань.

Лише спільними зусиллями вчителів, батьків, учнів можна досягти поставленої мети. В такому випадку шкільний колектив школи має бути не лише учнівським і педагогічним. Він повинен включити в себе учнів, педагогічний персонал, батьківський загал та громадськість села. До того ж, всі повинні не тільки розуміти і підтримувати (чи не підтримувати роботу вчителя), а й бути помічниками, ініціаторами, учасниками, організаторами навчально-виховного процесу, брати активну участь у прийнятті важливих для школи рішень, щоб розв’язати всі болючі питання, які існують сьогодні. А на адміністрацію школи леже велика відповідальність - правильно скоординувати зусилля всіх цих об’єднань, а саме організувати роботу з учнями, вчителями, батьками та громадськістю, тісно співпрацювати з ними.

Чітко визначившись з напрямом діяльності школи, потрібно створити творчу групу (адміністрація, представники від вчителів, батьків, учнів), яка б провела анкетування, тестування та діагностування. На основі вивчення, аналізу науково-педагогічної літератури, педагогічної практики та власного досвіду слід розробити прогностичну модель трансформації школи в українську національну школу та реалізації Програми «Творча обдарованість».

Організацію системи самоврядування, діяльності Ради школи, Ради профілактики, піклувальної ради слід продумати і спланувати таким чином, щоб кожен член колективу відчув себе господарем школи, особою, від якої залежить діяльність закладу. Такий підхід до управління школою сприятиме мотивації до саморозвитку, самореалізації особистості всіх учасників освітнього процесу, дасть можливість кожному, незалежно від віку та рівня підготовки, виявити індивідуальність та зробити особистий внесок у спільну справу.

В процесі планування діяльності школи слід побачити свій коллектив, як дружню родину, яка цінує, поважає і дотримується традицій, звичаїв і обрядів своїх попередників по школі, українського народу; започатковує свої традиції, і іде в ногу з сучасністю, а школу бачить Школою добра, соціокультурним центром села. Тому і обираю навчально-методичну та виховну проблему школи: «Формування в учнів основ духовної культури, національної свідомості та розвиток творчих здібностей у процесі особистісно орієнтованого навчання і виховання», яку внесу на затвердження педагогічною радою. Суть роботи колективу над новою проблемою зведу до того, щоб дотримуючись вимог сьогодення, учитель всебічно вивчив своїх вихованців та їхніх батьків, відкрив у кожному з них особистість з притаманними лише їй здібностями і спрямував на шлях національної самореалізації. З цією метою було включаю в систему навчально-виховної роботи усі компоненти взаємодії вчителів, учнів, їх батьків та громадськості, дотримуючись таких педагогічних принципів як гуманізм виховання, демократизація, родинність та педагогіка співробітництва. Поєднання цих принципів забезпечить умови для плекання життєво компетентного, успішного та конкурентноспроможного випускника, а також створення атмосфери соціальної захищеності і творчої співдружності.

Стратегічні напрями виховної діяльності школи:

· створення освітньо-виховного середовища як цілісної системи: школа – клас – сім’я – громадськість за проектом школи.

· створення етносередовища, де школа, сім’я є основою національного та громадянського виховання;

· створення умов для розвитку творчих здібностей учнів, підтримка здібних та обдарованих дітей у рамках Програми «Творча обдарованість»;

· інтеграція освіти і виховання: школа – сім’я, школа – суспільні організації;

· впровадження особистісно орієнтованого виховання;

· впровадження виховних інноваційних технологій.

Головними завданнями є:

· створення в школі такого мікроклімату, щоб дитина почувала себе як вдома, щоб вона відчувала, що її люблять, про неї дбають, бажають їй добра;

· виховання в дітей шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, національних цінностей українського народу;

· виховання учнів гідними громадянами України з активною життєвою позицією;

· співпраця школи, батьків та громадськості села, залучення їх до всіх подій шкільного життя, поширення серед них педагогічних та психологічних знань, прийняття спільних рішень.

Надзвичайно важливим завданням педагогічного колективу школи є формування у вихованців моральної готовності до батьківства та материнства. Багаторічний досвід переконує нас, що вміння бачити в дитині майбутніх батька й матір, уміння оцінювати педагогічні явища з тієї позиції, що через два десятиріччя наш колишній малюк приведе свого сина і буде разом з нами міркувати про те, як його краще виховувати, неабияк допомогло в навчанні та вихованні підростаючого покоління.

У процесі розвитку творчої особистості слід врахувати особливості села Пістинь, виховувати учнів на прикладі свого села, спиратися на краєзнавчий матеріал і культурне багатство Гуцульщини.

Такий підхід передбачає певні особливості виховної роботи зі школярами, а саме:

· за змістом – органічне включення місцевого матеріалу у навчально-виховний процес на двох рівнях: пізнання історії і культури Гуцульщини та свідомої активної участі школярів у його перетворенні;

· за технологією – допомога школярам в усвідомленні, відчутті своєї належності до Гуцульщини, що починається з особистої участі учнів в його життєдіяльності, із самостійного пошуку і реалізації шляхів такої участі;

· за педагогічним стилем – використання в педагогічній діяльності кращого педагогічного досвіду, участь у його розвитку, застосування традиційних для нашого краю педагогічних засобів з урахуванням народної педагогіки та використанням краєзнавчого та народознавчого матеріалу.

Ідея створення такої виховної системи вимагає від новопризначеного директора продуманих управлінських заходів, спрямованих на створення і апробацію моделі, що відповідала б потребам учнів, вчителів, батьків та особливостям школи. Вона буде супроводжуватися постійним моніторингом діяльності, і само-собою потребує корекції, регулювання, узагальнення напрацювань, встановлення результатів. А вирішення основних завдань розвитку школи зумовлювалася через вміння співпрацювати з педагогічним колективом, учнівським самоврядуванням, всіма батьками та зокрема батьківським комітетом, сільською громадою та організаціями села.

Однією з важливих особливостей управління школою стане раціональна організація всього шкільного життя. Ще за партою необхідно виховувати в собі звичку працювати активно і творчо, звичку економити час, берегти його, даремно не витрачати, звичку планувати будь-яку роботу перед тим, як виконувати її, раціонально використовувати будь-які ресурси, в тому числі й свої сили. Іншими словами, необхідно ідеї організації праці реалізовувати в діяльності кожного вчителя, всього педагогічного колективу і насамперед всієї діяльності саме директора, як найголовнішого раціоналізатора в своїй школі. В.О.Сухомлинський писав: "Це ніби струмочки, які живлять річку, - час педагогічної праці й творчості. Необхідно добитися, щоб ці струмочки були завжди живими, дзюркотливими".

Основними шляхами управління в Пістинській школіслід визначити:

- колективне (групове) планування, проектування;

- співпраця з кадрами, членами учнівського самоврядування, батьками, громадськістю села;

- внутрішкільний контроль на демократичних основах;

- аналіз діяльності.

Реалізація вищеназваних шляхів можлива лише за умов:

· розвитку мотивації учасників навчально-виховного процесу,

· раціонального використання часу,

· подолання формалізму;

· використання інноваційної діяльності (моніторингу, інформаційно-комунікаційних, інтерактивних технологій, проектування);

· врахування змін, що відбуваються у суспільстві.

Дуже важливою умовою реалізації шляхів є врахування змін, що відбуваються у суспільстві. Адже школа повинна йти в ногу з життям. Соціально-економічні зрушення, демографічні чинники, розробка нових концепцій, змісту, структури, технологій навчання, концепцій та технологій управління, зростаючі нові вимоги до школи від громади тощо вимагають миттєвої, виваженої, наукової реакції керівництва навчального закладу на зміни. Саме тому управлінську діяльність школи слід спрямувати на управління змінами на краще.

Прогнозованим результатом такого управління можна виділити:

• на рівні школярів: самовдосконалення, самореалізація, забезпечення просування учня в рівнях навчальних досягнень;

• на рівні педагогів: підвищення рівня професійної культури та майстерності;

на рівні навчального закладу: підвищення рейтингу школи серед інших шкіл району.

Основними принципами управління повинно стати:

- колегіальність (спільне вироблення рішень);

- демократизація (співуправління);

- діалогічне узгодження (зближення різних точок зору).

Будь-який навчальний заклад перетворюється з абстрактного на живий організм завдяки колективу. Саме люди, за словами Д. Мола, перетворюють потенційну енергію організаційної структури на кінетичну енергію діючої команди, яка складається не лише з заступника, а й вчителів, учнів, батьків та громадськості села.

Школа – складний живий організм. У неї свій характер, стиль життя, свої радощі і болі, своя молодість і зрілість. Важко працювати з людьми, дуже важко – з дорослими. Нелегко скоординувати їхні стосунки і з’єднати всіх дорослих та дітей в одну сім’ю. А це і є, напевно, мистецька вершина директора. Взаємовідносини в системі «учні – батьки – педагоги – громадськість села – директор» найбільш істотно впливають на розв’язання основних завдань школи. Адже від того, як буде працювати цей ансамбль, значною мірою буде залежати, чи виховуємо ми справжнього громадянина України, чи сформуємо особистість, чи розвинемо її здібності та обдарування, чи підготуємо до подальшої освіти та трудової діяльності.

Співпраця з учнівським самоврядуванням

Учнівське самоврядування –

простір для розвитку

особистості

Невід’ємною рівноправною частиною структури моделі управління має стати учнівське самоврядування. Воно не повинно бути формальним органом у шкільному житті і має відігравати в ньому значну управлінську роль. Це розширення діяльності дорослих і дітей – членів єдиного колективу – і можливостей для їх об"єднання, творчого пошуку, виявлення ініціативи, розвиток організаційних навичок. Це можливість навчитися жити й працювати за законами демократичного суспільства, де існують гуманістичні відносини між людьми.

В основу діяльності учнівського самоврядування слід покласти принципи:

* поєднання громадських і особистісних інтересів;

* єдність прав і обов’язків особистості, їх власна захищеність та суспільна відповідальність;

* врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

* співробітництво та відкритий педагогічний вплив;

* морально-етичні норми спілкування.

Сфери діяльності органів самоврядування нашої школи різні. Проте вся робота повинна спрямоватися на всебічний розвиток школярів, залучення переважної більшості до різноманітної суспільно-корисної діяльності, трудових справ, виховних заходів, виводячи учнів з "пасиву" в "актив", виявлення лідерських здібностей дітей.

Координатором роботи учнівського самоврядування учнівський парламент, в його підструктурі - комісії. Щотижня доручення між класами-родинами міняються відповідно до графіка. Це дає можливість кожному учню без винятку бути задіяним в учнівському самоврядуванні, відчути відповідальність за доручену справу, гордість за її результат та потрібність всьому колективу школи.

Така структура учнівського самоврядування корисна не тільки учням, а й дозволяє полегшити управлінську діяльність дирекції, зробити школу більш чистою, охайною, затишною, впорядкованою та спільними зусиллями домогтися дисципліни в ній.

Різноманітність учнівських справ не повинно обмежуватися лише шкільним життям, а тісно має бути пов’язане з життям всього села.

Кожен класс повинен мати власну назву ("Сонечко", "Дружба", "Гуцулочка", "Ровесник", "Україночка", "Калинонька", "Юність"), девіз, пісню. Жоден клас не схожий на інший, кожен має мати свою родзинку, свій підхід до виконання загальношкільних обов’язків, але кожен розуміє, що він –складова великої школи.

Слід відмітити важливі особливості управлінської діяльності з учнівським колективом.

Так само як і в роботі з кадрами так і з учнями важливим є принцим колегіальності. Дирекція школи збиратиме актив учнів, з метою вирішення шкільних проблем, внесення пропозицій щодо покращення навчально-виховного процесу, позаурочного часу, дозвілля.

Другою особливістю є співпраця дирекції з окремими лідерами-учнями школи. Зазвичай вони є головою учкому та класу-родини. Але якщо таких лідерів не один (а це дуже добре), то вони стануть радниками та помічниками голови учкому, класного керівника, директора школи зокрема. Такі учні, на мою думку, є генераторами різних ідей.

У результаті тісної співпраці учнівського самоврядування з учителями, батьками, громадськістю в учнів виховується почуття взаємодопомоги, товариськості, відповідальності за навчання та доручені справи.

Педагогічний колектив використовує кожну можливість для позитивного впливу на учнів. Майстерність у тому й полягає, щоб, зберігаючи підлеглість та відповідальність, дати широкий простір діям дітей, полегшуючи управлінську діяльність.

Співпраця з батьками

«Тільки разом із батьками, спільними зусиллями вчителі можуть дати дітям велике людське щастя»

В.О.Сухомлинський

Суттєву роль у державно-громадському управлінні школою має відігравати робота з батьками.

Співробітництво школи з батьками учнів слід реалізувати за допомогою таких основних форм:

* загальношкільні батьківські збори;

* засідання ради школи за участю дирекції або спільне засідання адміністрації й батьківського комітету;

* індивідуальні бесіди з батьками;

* консультації для батьків;

* участь батьків у засіданнях педагогічних рад і в інших педагогічних, методичних або виховних заходах;

* проведення дня відкритих уроків і виховних годин для батьків;

* щорічне проведення батьківських конференцій із питань освіти й виховання дітей;

* участь батьків у проведенні батьківського лекторію;

* участь батьків в організації й проведенні традиційних свят школи.

У школі створені класні та загальношкільний батьківські комітети. До складу класного батьківського комітету входять найактивніші батьки, які допомагають безпосередньо класному керівнику. Загальношкільний батьківський комітет складається з голів класних батьківських комітетів. Такий комітет має бути помічником дирекції школи.

Функції батьківського комітету :

· виконання рішень загальношкільних батьківських зборів;

· активна участь у розробці Програм діяльності школи;

· здійснення прийому та облік батьківської спонсорської допомоги;

· контроль за ефективністю використання матеріальних цінностей у навчально-виховному процесі.

З метою тісної співпраці «трикутника» (педагогів, учнів та батьків, як рівноправних партнерів у навчально-виховному процесі) повинна функціонувати рада школи.

Функції РАДИ ШКОЛИ:

· виконання рішень загальношкільної конференції;

· схвалення режиму роботи школи;

· контроль за ефективністю роботи батьківського комітету, піклувальної ради й учнівського самоврядування;

· участь у розробці програм діяльності школи;

· розгляд питань навчально-виховного процесу.

Великого значення у роботі з батьками слід надати загальношкільним батьківським зборам. Найважливіші питання шкільного життя потрібно вирішувати разом із батьками на зборах.

Родина і школа – природні союзники, дві могутні сили виховання дитини. Для того, аби кожна сім’я зрозуміла своє призначення, усвідомила свою відповідальність за справу виховання дітей, аби підказати їм дійові шляхи виховних зусиль, які принесуть бажані результати, організовуємо роботу батьківського лекторію.

На мою думку, для налагодження співпраці з батьками потрібно впровадити в практику День відкритих дверей – один раз на місяць. Батьки відвідають уроки, поспілкуються з класними керівниками, учителями ...

Така тісна співпраця сприяє росту авторитету школи серед громадськості села, зміцнів морально-психологічний клімат у колективі. Життя колективу школи стало емоційно насиченим.

Співпраця з громадськістю села

З метою вироблення єдиних способів і методів удосконалення навчально-виховного процесу в школі організую зустрічі-бесіди дирекції школи з представниками громадських організацій, які сприяють забезпеченню оптимальності керівництва.

Колектив нашої школи підтримуватиме тісний зв"язок з сільською радою, органами самооборони, Будинком культури, Пістинським ФАПом, відділенням зв’язку… Працівники цих організацій будуть включені до членів ради школи. Вони – мають стати помічниками й учасниками різних навчально-виховних заходів, ініціаторами та організаторами різних акцій, основними спонсорами школи та радниками директора з удосконалення навчально-виховного процесу (погляд на школу зі сторони). Для директора школи легше і раціональніше організувати діяльність в школі, якщо можна з проблемним питанням звернутися до організацій села (тут, на місці, не гаючи часу на поїздки).

Якщо така підтримка буде, то завдяки її буде створена Піклувальна рада, яка стане органом забезпечення впливу громадськості на розвиток школи.

Функції піклувальної ради:

* виконання рішень загальношкільної конференції;

* надання допомоги малозабезпеченим учням;

* відзначення кращих вчителів та учнів школи;

* сприяння в організації спортивно-масових і культурно-просвітницьких заходів;

* допомога в організації роботи щодо зміцнення матеріально-технічної бази школи.

Основними формами її діяльності є: засідання, збори, конференції, анкетування.

Завдяки співпраці переконаний, що підніметься престиж школи і вона дійсно стане соціокультурним центром села.

Співпраця в системі «учні – батьки – педагоги – громадськість села – директор» дасть відчутні результати:

· реалізується право вчителів, учнів і їхніх батьків на участь в управлінні школою;

· створяться сприятливі умови для адаптації дітей до сучасних життєвих вимог;

· значно зросте підтримка з боку громадськості у вирішенні проблем, пов’язаних із матеріальним забезпеченням школи;

· належна увага приділиться соціальному захисту дітей із функціонально неспроможних сімей.

Внутрішкільний контроль

На директорові школи лежить основна відповідальність за правильність вироблення колективом концепції та шляхів розвитку, за постійне вдосконалення її роботи. Визначити головні напрями роботи школи можна тільки тоді, коли систематично дістаєш потрібну інформацію, яка об’єктивно характеризує роботу колективу і дає можливість оперативно впливати на розв’язання тих чи інших проблем. Щоб мати таку інформацію, треба періодично перевіряти рівень навчальних досягнень школярів та їх вихованості, відвідувати уроки, ознайомлюватися з позакласними заходами, вивчати документацію, вести співбесіди з учителями, учнями, батьками, представниками громадськості.

Одним з головних напрямків діяльності директора є внутрішкільний контроль. Внутрішкільний контроль як і у будь-якій школі – це всебічне вивчення й аналіз навчально-виховного процесу в школі, об"єктивна оцінка досягнутих результатів з метою запобігання можливим помилкам, координації всіх зусиль відповідно до поставлених завдань. Але особливістю внутрішкільного контролю в школі-родині є чітке дотримання принципів колегіальності та демократичності. Мова йде про такий контроль, який би став регулятором навчально-виховного процесу.

Педагогічні спостереження та аналіз уроку (а також самоаналіз) – важливий чинник удосконалення навчально-виховного процесу.

Аналіз навчально-виховної діяльності вчителя є засобом системи контролю за навчальним процесом, і засобом впровадження висновків і рекомендацій педагогічної науки, і засобом навчання вчителя.

В.Сухомлинський зазначав, що на уроці вчитель "не тільки відкриває учням вікно в світ знань, а й виражає сам себе", розкриває перед учнями свій духовний світ.

Життя підтверджує, що головна мета спостережень і аналізу уроків – дослідження того, як розкривається на уроці інтелектуальний світ учителя, як зростають духовні інтереси учнів, як збагачується їхня пам’ять і розвивається мислення, як проходить розвиток дитини. Цим і визначається якість уроку, його ефективність.

Кiлькiсть переглядiв: 90